Blog

Тамплієри

Сргій Жадан
Хто зможе вижити в середньовіччі?
Жінка спить на шрамованому передпліччі.
Сонце займається над покрівлями передмість.
Я звик до радості на твоєму обличчі –
хто про неї ще тобі розповість?

Діти вертаються надвечір з навчання.
Нічного дощу обережне втручання,
запах літа з мансард і горищ.
Я так люблю твоє дихання і мовчання,
що слухаю тебе, навіть коли ти мовчиш.

Як бути в місті, яке обступила облога?
В сутінках тебе торкає тривога,
в темряві все видається таким близьким.
Є лише одна книга. Вона про бога,
але написана невідомо ким.

Я люблю твоє волосся в нічному вітрі.
На голоси із веж озираються звірі.
Рветься бузок із торфяних узбіч.
Світ обмежується тим, у що ти віриш.
Світло вигадали, аби закінчити ніч.

Кожен, хто прийде сюди, винесе, скільки зможе.
Я знаю, що згадуючи, ти будеш згадувати лише хороше.
Приручені, мов тварини, середні віки
охороняють нас, стаючи на чати.
Світ створено так, щоби нам було що втрачати –
цей ліс, цей голос, лівий берег ріки.

inside

This Post Has 0 Comments