Blog

Аеропорт

Починаючи писати відгук, мені лишалося прочитати ще 50 сторінок роману, а подумки я вже відзначила, що роблю помилку у назві, коли згадую сюжет. Не відаю, чому  мені хочеться назвати книгу Лойка «Майдан», і може не така вже це й випадковість? Бо все, що там відбувається є продовженням Майдану, що всіх нас змінив. Так само і книга, я впевнена, змінює того, хто її прочитав.

Щоправда не будь-яка. «Аеропорт» точно змушує змінити себе, і якщо коротко, мені особисто вона повертає віру у справжнє – свободу, надію на краще майбутнє для України, сміливих чоловіків, кохання, шляхетність, те, заради чого варто жити, і варто померти. Коли людина на питання, чому вона тут відстоює нещасний шматок розтрощеного аеропорту, що символічно, будувався до європейського чемпіонату, чому вона кожен день свого життя проживає, як останній, відповідає – «Я б’юся, тому, що б’юся.» Я вважаю, що кращої відповіді, скоріше, й не існує…Це як «кохаю, тому, що кохаю», тому, що вірю і вірити буду. Символічно, що книгу написано людиною, яка є  росіянином за походженням, це зайвий раз доводить, що на війні не існує росіян і українців, а є ті, хто захищає свою землю, своїх жінок і дітей і ті, хто приходить вбивати не розуміючи навіщо.

Кожна глава книги датована, і це змушує читача думати і пригадувати, що він робив у той день, поки вони ТАМ тримали наше небо. Перші дні жовтня я займалася роботою, може  була тоді трохи закохана, кудись ходила, у кіно і музей. У січні напередодні Йордана були люті морози, я пірнала у воду, писала святкові есеї, готувала кутю і узвар, купувала булочки, молоко , тижневі газети, поки  вони тоді ТАМ…

У моєму примірнику «Аеропорту» аж 7 підписів, що зробили 7 прекрасних чоловіків – це змушує мене вірити, що все насправді і світі є – і мужність, і шляхетність, і сміливість йти і захищати Україну. У хлопця, що назвав себе Вікінгом такі прекрасні руки – з довгими тонкими пальцями (так, ці пальці тримали зброю і вбивали ворогів!). В Ашера дуже вишукана мова ( і ви хочете сказати, що він не матюкався ТАМ, у пеклі?!). В Берези така посмішка, хитрюща, як в кота ( і він не поводить себе як герой – але ж це він врятував ТАМ під Іловайськом не одне життя!!)

Ці люди – кращі українці, цвіт нації, який за радянських часів безжально знищував режим, і який на наших очах відроджується . А скільки героїв не повернулося з війни?

Дякую богу, що я це почула, побачила і прочитала, бо зневіра – це прикро. Коли (якщо) я буду думати, що світ сходить з рейок, буду це перечитувати і даватиму читати «Аеропорт» усім, кому зможу. Зі святом, дорогі захисники,  і Слава Україні!

This Post Has 0 Comments