Blog

Фестиваль Конструкція. Південний вокзал.

«…щоб в пам’яті по тому лишався хіба що факт

прожитих наземних сполучень,або неземних сполук…»

 

Сьогодні я була на вокзалі-фантомі, де час зупинився на 00, де в мене відразу з порога почався внутрішній фільм  про літні подорожі до піонерського табору, мої і  сина, проводжання родичів, купівлю квитків заздалегідь – у Євпаторію і Феодосію, бо вокзал же ж південний. Не у кожному українському місті їх два, а в нас він є – той другий Південний, що про всяк випадок, просто не всі пам’ятають.

Час від часу я опинялася тут влітку – бо літні додаткові поїзди приходили сюди, та зараз їх лише  два. Для зручності подорожуючих у часі, в залі очікування є мапа і довідкова з пластмасовими клавішами «Проїзд депутатів», «Переривання поїздки», «Вирішення суперечок»(цю мені кортіло натиснути, та якщо ж суперечки з собою, навряд чи допоможе)), «Перевезення собак , дрібних тварин і птахів», згідно з цими правилами собака має бути у висоті не більше 45 сантиметрів, щоб для нього не доводилося винаймати окреме купе. До мене прямує пес з добрими очима, який значно більший за 45 см, тому ми разом лишаємося і далі тут на  чудернацькому вокзалі літніх сполучень, бо навряд чи хто нам візьме і подарує  ціле купе. Йду дивитися стрічку про дітей, що грають на вулиці у  поселенні для біженців, а пес буденно медитує на мозаїчні мандали на стінах. Потім ми з кудлатим гідом ходимо навкруги кубу з накиданими речами, мовчки про щось говоримо, раптом я помічаю серед одягу клаптик ручної вишивки чи то рушника, чи то сорочки. Це зал прибуття.

З кахляної вбиральні з чоловіком на вказнику виходять дівчинка і жінка, вони прямують до «Кас дальнього сполучення». І від чогось мені на серці стає так щемко і сумно, бо тепер саме дальнє моє сполучення  у південному напрямку обмежене  не Сімферополем і не Феодосією..воно просто обмежене.. не мною..Просто у теплих спогадах пронизливою залізничною колією лишилися Джанкой, Поштова, Бахчисарай. Чудесне літо після третього курсу, коли мама казала, що Крим – то не перша необхідність, а я мотала  туди все одно, навіть двічі того літа, була смугла від сонця і щастя. Пам’ятаю, як їхала з друзями додому у якомусь випадковому вагоні на третій полиці, була така спека, що не спалося і думки змінювалися разом зі станціями. «Я даже не знаю что там – за дверью в лето» – співалося під стукіт коліс. Ми були натхненні і окрилені тим літом, нічною дорогою, темними горами і морем..

Мені здається, що це місце має подобатись янголам, рано вранці тут тихо і сонячно, лише пес махає язиком, п’ючи з калюжі теплу воду.

«Набираемый вами шифр сохраняйте в тайне» – радить табличка на камері схову. Так, я буду намагатися це робити,  лише б згадати його потім, коли буде треба…

This Post Has 0 Comments