Blog

Полтавські мандри

CAM01156

 

 

 

 

 

«Коли я вишиваю, я забуваю про все на світі», каже вона мені. Дивлюся на майстерно виконані бісером картини із замками, морем та кіньми, і думаю, так, у цій країні за останні півтора роки багато чого хотілося б забути, хоча б на годину. А навколо проходять чоловіки і жінки у вишитому одязі, взагалі панує така шляхетність смаку, що душа радіє, давно не бачила стільки гарно одягнених людей. Сьогодні день міста у Решетилівці, до якого всі місцеві готувалися, видно, не один день. Хтось вишив собі сорочку саме до цього дня, спішив щоби встигнути.

Люблю Полтавщину за доброзичливість  місцевого характеру, за шанування традицій, працьовитість, усміхненість  і м*якість у всьому – навіть рел*єф тут якийсь пом*якшений. Можна безкінечно їхати полтавським степом, поки сідає сонце,  і уявляти, як цими шляхами котилися на південь чумаки, або заможні селяни їхали на північ на Сорочинський ярмарок, або те, що от прямо зараз посеред зеленої рівнини виникне щось на кшталт  Сен-Мішелю – алюзії досить тривкі. Ця місцина чомусь дуже сприяє уяві.

Якби трошки м*якіші зими – для винограду не було б кращої провінції. Так я думала, читаючи у дорозі есеї Ігора Померанцева про особливості ферментації і поезію вина.

Не знаю, чи багато ми вигадуємо, живучи у мегаполісах, мабуть, втрачаємо все ж таки більше.

Є  певна чарівність у тому, що всі знають одне одного. От наприклад  скаче назустріч нафуфирена кобіта, взута  у позичені в мами мешти на підборах. І назустріч  їй лунає таке: «Ой,Лариско, от де ти! Люба тебе півдня шукає! А ну бігом додому!» І що тій Ларисці залишається, як не сунути до мамці, бо все одно доложать і буде гірше…за швидкістю поширення інфи фейсбуки тут відпочивають.

А ярмарок  і далі панує. Майстри торгують своїми виробами, хтось закушує у холодочку шашличком,музики грають,  діти малюють, дівчата вишивають, а я вештаюсь серед усього цього, з посмішкою чеширського кота, насолоджуючись атмосферою і прекрасною українською мовою, яка до речі вважається еталоном, extract of Ukraine..

Скуштувавши славетних вареників з сиром, набалакавшись, нафотографувавши всякого, просто надивившись і нанюхавшись ,вже збираюся їхати, купуючи на згадку у приємних пань дві невеличкі керамічні тарелі, звісно, опішнянські . (От тепер нехай всі європейські музеї пухнуть від заздрощів!)Бажаю усім гарних вихідних!

Фото викладу тут https://plus.google.com/photos/102081089291585550722/albums/6144395177091243489

This Post Has 0 Comments